Діти з рецидивом

Результат

Відсоток дітей, у яких спостерігається рецидив протягом 6 місяців після одужання після лікування тяжкої форми виснаження

Цей показник вимірює частку дітей віком 6–59 місяців, у яких після виписки зі стаціонару як таких, що одужали після лікування тяжкого виснаження та/або харчового набряку, протягом шести місяців розвивається новий епізод тяжкого виснаження та/або харчового набряку. Він дозволяє оцінити, чи є одужання стійким після лікування.

Визначте групу дітей віком 6–59 місяців, яких було виписано як таких, що одужали після лікування тяжкого виснаження та/або харчового набряку, і проводьте спостереження за ними через регулярні проміжки часу (щомісяця, якщо це можливо) протягом шести місяців після виписки. Вважати, що у дитини стався рецидив, якщо протягом цього періоду у неї розвивається новий епізод, який відповідає чинним критеріям госпіталізації за програмою щодо тяжкої виснаженості та/або харчового набряку. Поділити кількість дітей, у яких стався рецидив, на загальну кількість дітей, виписаних як одужалі, та помножити на 100. Повідомити про кількість та частку дітей, стан яких не вдалося встановити протягом шестимісячного періоду спостереження.

Послідовно дотримуйтесь критеріїв госпіталізації та виписки, визначених національною програмою, та фіксуйте їх у документації. У рекомендаціях ВООЗ 2023 року зазначено, що діти віком 6–59 місяців із тяжким виснаженням та/або харчовим набряком повинні припиняти харчове лікування лише тоді, коли показники WHZ/WLZ становлять ≥−2, а MUAC — ≥125 мм щонайменше під час двох послідовних візитів/вимірювань, а також за умови відсутності харчового набряку щонайменше під час двох послідовних візитів/вимірювань. Якщо в національних протоколах використовуються інші критерії, це слід задокументувати, оскільки це може вплинути на порівнянність результатів щодо рецидивів.

Ці дані можна розбити за статтю, віковою групою та місцем лікування/географічним регіоном.

1) Для оцінки фактичної частоти рецидивів необхідне спостереження за пацієнтами після виписки; звичайні медичні записи охоплюють лише тих дітей, які повертаються за медичною допомогою, а отже, відображають лише повторні госпіталізації, а не всі випадки рецидиву. Якщо активне спостереження неможливе, слід вказувати кількість повторних госпіталізацій протягом шести місяців як окремий показник і зазначати, що він, ймовірно, занижує реальну частоту рецидивів.

2) CORTASAM рекомендує визначати рецидив як новий епізод, що виникає протягом шести місяців після виписки як одужання (див. рекомендації нижче). Це відрізняється від «Стандартизованих показників та категорій для покращення звітності щодо CMAM» 2015 року, в яких рецидив класифікувався як повторна госпіталізація протягом двох місяців після одужання. Результати, отримані на основі цих підходів, не є безпосередньо порівнянними.

3) Про рецидив можна говорити лише після одужання. Дітей , які не дотрималися режиму лікування або припинили лікування, не виконавши критеріїв одужання, а згодом все ж досягли критеріїв одужання, не слід вважати випадками рецидиву; такі випадки є тривалими епізодами або регресією після неповного одужання.

4) Наразі не існує загальновизнаного глобального порогового значення ефективності щодо рецидивів. Результат слід інтерпретувати з урахуванням повноти даних спостереження, застосованих критеріїв госпіталізації та одужання, сезонності та місцевого рівня поширеності виснаження.

Також рекомендуємо врахувати такі показники:

• Показник одужання (вилікування) (оцінює успішне одужання на момент виписки, тоді як рецидив дозволяє визначити, чи є одужання стійким)

• Коефіцієнт відсутності ремісії (допомагає відрізнити відсутність ремісії від нового епізоду, що виник після ремісії)

• Поширеність гострого недоїдання (MUAC, набряки) (надає контекст щодо основного тягаря виснаження при інтерпретації рецидивів)